У
нашому невеличкому містечку є на що подивитись – все-таки Бережани -
історично-архітектурний заповідник. Але ні повз чиє око не зможе
проминути установа за колючим дротом - Бережанська виховна колонія.
Здавалося, що тут такого? Хіба мало таких закладів по всій Україні? А
місце зовсім не звичайне. На території цієї установи знаходиться давній
монастир і церква оо. Бернардинів. Так, храм за колючим дротом.
Гадаю
собі, що випадкових речей в цьому світі не буває. Скільки духовних
перемін відбулось, скільки молитов було занесено до Бога, скільки
молодих людей стало на добру дорогу завдяки цьому святому місцю. І хоча
двері храму відкриваються згідно режиму, він ніколи не стоїть пусткою.
Звичайні люди і хлопці стоять поруч. Кожен прийшов своєю дорогою до
Бога.
І
вже зовсім не дивина, що так багато вихованців приступають до Святого
Причастя під час Літургії. Хоча багато з них і уявлення не мали, що це,
поки сюди не потрапили. А їхня прилюдна сповідь в часі хресної дороги!
Коли чуєш слова щирого розкаяння і бачиш сльози жалю на очах, сам
плачеш. Але плачеш над своїми падіннями, над своїми помилками. І в цей
момент усі ми рівні, і немає кращих чи гірших. А які листи вони пишуть
до Святого Миколая. Дорослі хлопці – а дитячі прохання, дитячі мрії, які
так і не здійснились…
Вже
не перший рік, як в церкві оо. Бернардинів відбувається обряд Хрещення.
І йдуть на це вихованці свідомо, будучи дорослими людьми, чи, швидше,
дорослими дітьми. І мимоволі задумуєшся, ну чому так? Хто винен, що він
тут? Напевне, якби батьки любили цю дитину, якби прививали їй любов до
Бога, то чогось могло б і не статись…Якби…Але і те, що відбувається тут,
це теж подія. Та ще й яка!
І
сьогодні, 13 листопада знову хрестини. Церква переповнена. Йде
відправа, співає хор. А коли до дверей храму підводять двох хлопців, і
вони самі, а не хресні батьки, промовляють слова за священиком,
залишитись спокійним не вдається нікому. Атмосфера дуже урочиста,
зворушлива і, водночас, спокійна. Дивишся і розумієш, що відбувається
чудо – народження нової людини, життя якої починається з чистого листа. І
вже не так важливо, що починається воно в ув`язненні. Важливою є надія,
яку так ясно видно в очах двох юнаків - Руслана та Володі, і їхня віра
в те, що все ще може бути інакше. Як багато вони сьогодні отримали –
нове ім`я, Ангела-Охоронця, хресних батьків, прилучення до церкви!!!
Їх
крок був виваженим, обдуманим. Вони ретельно готувались до цієї події в
своєму житті. Так хочеться вірити, що це для них стане новою відправною
точкою. Що негативний досвід перебування у виправному закладі буде
єдиним у житті, але одночасно приправлений приємними спогадами про стіни
храму, в якому вони знайшли себе, знайшли Бога. Бо немає поганого, в
якому не можна було б знайти чогось хорошого.
„Ти – мій син, моя дочка, тебе я собі вподобав!” (Мт. 3, 16-17).
http://kapelanstvo.org.ua/article/57/
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz