Jutro Ogólnopolski Dzień Modlitw za Więźniów

Msze święte w zakładach karnych, wystawy i dyskusje odbędą się w ramach przypadającego 26 marca V Ogólnopolskiego Dnia Modlitw za Więźniów - poinformowało PAP biuro prasowe Konferencji Episkopatu Polski.

 

  Jakub Szymczuk/GN Msza w areszcie 

 

Ogólnopolskie uroczystości Dnia Modlitw za Więźniów odbędą się na Jasnej Górze. W kaplicach więziennych wielu zakładów karnych kapelani będą sprawowali tego dnia Eucharystię w intencji więźniów i ich rodzin.

Stowarzyszenie Ewangelicznej Pomocy Więźniom "Bractwo Więzienne" zachęca wiernych w Polsce do objęcia pamięcią modlitewną osadzonych. To na wniosek stowarzyszenia, polscy biskupi podczas 347. zebrania plenarnego Episkopatu, obradującego w Warszawie w 2009 r. ustanowili Dzień Modlitw za Więźniów.

Według naczelnego kapelana więziennictwa w Polsce a zarazem wiceprezydenta Międzynarodowej Komisji Katolickiego Duszpasterstwa Więziennego ks. Pawła Wojtasa "przestępstwo nie bierze się znikąd. Jeśli chcemy pomóc człowiekowi wrócić do normalności, to trzeba o nim myśleć, wychodzić mu naprzeciw". Odseparowanie kogoś od społeczeństwa nie rozwiązuje problemu, trzeba myśleć o tym, że ten człowiek kiedyś do społeczeństwa powróci - wskazał ks. Wojtas.

W Polsce jest obecnie ok. 50 tys. więźniów w 160 zakładach karnych. Do co trzeciego więzienia docierają Członkowie Bractwa Więziennego. Prowadzą m.in. ewangelizację w radiowęźle więziennym, wyświetlają filmy religijne, prowadzą biblioteki, wydają gazety wewnętrzne, rozmawiają z więźniami i pomagają im w rozwiązywaniu konfliktów rodzinnych. W miarę możliwości członkowie Bractwa pomagają swoim podopiecznym także po ich wyjściu na wolność.
Bractwo Więzienne to stowarzyszenie skupiające wolontariuszy, którzy posługują w więzieniach, pomagając kapelanom. Zaczęło działać po 1989 r., a struktury organizacyjne otrzymało w roku 1992 r. Rok później przystąpiło do światowych struktur - międzynarodowej ekumenicznej organizacji Prison Fellowship International. Od 1994 r. należy również do Rady Ruchów Katolickich w Polsce.
Oprócz oddziału centralnego Bractwa w Warszawie, działają samodzielne jednostki terenowe: w Bydgoszczy, Koszalinie, Szczecinie i Wrocławiu, gdzie funkcjonuje m.in. dom dla byłych więźniów. W miejscach, gdzie jest mniej chętnych, by utworzyć stowarzyszenie, powstają koła Bractwa Więziennego. Wolontariusze świeccy działają w ponad 50 zakładach karnych i aresztach śledczych w Polsce.

Działaniom Bractwa Więziennego patronuje Dobry Łotr. (Według apokryfów nosił imię Dyzmas). Jego los jest przykładem działania Bożego Miłosierdzia.

http://info.wiara.pl/

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕОСВЯЩЕННІШОГО МИХАЇЛА (КОЛТУНА) ДО ДУХОВЕНСТВА І ВІРНИХ УГКЦ З НАГОДИ ДНЯ ПАСТИРСЬКОЇ ТУРБОТИ Й МОЛИТВИ ЗА В'ЯЗНІВ 2013 РОКУ

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕОСВЯЩЕННІШОГО МИХАЇЛА (КОЛТУНА),

ЄПИСКОПА СОКАЛЬСЬКО-ЖОВКІВСЬКОГО,

КЕРІВНИКА ДЕПАРТАМЕНТУ УГКЦ У СПРАВАХ

ДУШПАСТИРСТВА СИЛОВИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ

ДО ДУХОВЕНСТВА І ВІРНИХ УГКЦ З НАГОДИ

ДНЯ ПАСТИРСЬКОЇ ТУРБОТИ Й

МОЛИТВИ ЗА В'ЯЗНІВ 2013 РОКУ

 Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

У Неділю Про блудного сина ми щороку звертаємо особливу увагу на місію Церкви у тюрмах. І в особливий спосіб усвідомлюємо, як потрібна духовна допомога в’язням. У цей рік, який синодом Української Греко-Католицької Церкви проголошений роком віри, Церква своєю місією та моральним авторитетом підкреслює важливість несення світла надії особам, що живуть з почуттям пустки та втрати сенсу, у темноті розпачу та відчуження. Вона спрямовує до служіння в установах пенітенціарної системи і священиків, і мирян, щоб допомогти в’язням пізнавати Бога. Вони часто потрапляють у конфронтацію з фундаментальними питаннями, що з'являються у зіткненні з реаліями обмеження або позбавлення свободи. З такими, як причина зла, сенс терпіння, ціна людської гідності, ціль життя і смерті, присутність Бога в цих умовах. 

Цієї неділі, коли Церква приготовляється до Великого посту, ми згадуємо наших співгромадян, братів і сестер, які опинилися по той бік в’язничних і колонійських мурів. Це ми робимо не лише для плекання добродійності парафіяльних спільнот під час посту, але також для кращого усвідомлення нашого стану та відношення до в’язнів.

У цей день у храмах читається притча Про блудного сина (Лк. 15:11-32), яка навчає нас чеснотам покаяння і прощення. Ця Господня притча передає усю глибину християнської духовності та нашого  життя у Христі, бо в ній передано дорогу покаяння грішної людини та її зустріч із невимовним Божим милосердям до всіх грішників, котрі зі щирим каяттям звертаються до Бога. Та мені хотілося б зосередитися на старшому братові, особа якого немов би залишається в тіні. 

Ми бачимо, що молодший син тяжко згрішив та низько впав, але розкаявся, покинув порочне життя, повернувся до люблячого батька. Милосердя отця завершило ту радикальну зміну молодшого сина, яка почалася ще далеко до батьківського порогу. А син старший, хоча й мав славу порядного й зразкового, вразив батьківське серце своїм егоїзмом, себелюбством, впертістю і безсердечністю.  В’язничне служіння дає нам можливість подолати цю трагедію відчуження. Воно стає нагодою зустрічі двох братів у глибокому порозумінні. Наша з вами віра через Господа Ісуса Христа воплотиться у радість примирення і життя у любові між винуватцями і покривдженими, наступить зцілення через примирення і прощення.

Потішаючи в'язнів, несімо їм релігійну та суто людську підтримку без огляду на особу. Молімося про постраждалих в наслідку злочинів та за їх родини. Пам’ятаймо про пенітенціарних службовців, що потребують наших молитов. Не забуваймо підтримувати це прекрасне служіння, в якому ми маємо привілей зустріти Господа.

 Єпископ Михаїл (Колтун),

керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ

у справах душпастирства силових структур України

Хрещення в колонії

Так часто приймаєш усе, як належне. І тільки тоді, коли є з чим порівняти, починаєш аналізувати, цінувати, дякувати…

У нашому невеличкому містечку є на що подивитись – все-таки Бережани -  історично-архітектурний заповідник. Але ні повз чиє око не зможе проминути установа за колючим дротом - Бережанська виховна колонія. Здавалося, що тут такого? Хіба мало таких закладів по всій Україні? А місце зовсім не звичайне. На території цієї установи знаходиться давній монастир і церква оо. Бернардинів. Так, храм за колючим дротом.

Гадаю собі, що випадкових речей в цьому світі не буває. Скільки духовних перемін відбулось, скільки молитов було занесено до Бога, скільки молодих людей стало на добру дорогу завдяки цьому святому місцю. І хоча двері храму відкриваються згідно режиму, він ніколи не стоїть пусткою. Звичайні люди і хлопці стоять поруч. Кожен прийшов своєю дорогою до Бога.

І вже зовсім не дивина, що так багато вихованців приступають до Святого Причастя під час Літургії. Хоча багато з них і уявлення не мали, що це, поки сюди не потрапили. А їхня прилюдна сповідь в часі хресної дороги! Коли чуєш слова щирого розкаяння і бачиш сльози жалю на очах, сам плачеш. Але плачеш над своїми падіннями, над своїми помилками. І в цей момент усі ми рівні, і немає кращих чи гірших. А які листи вони пишуть до Святого Миколая. Дорослі хлопці – а дитячі прохання, дитячі мрії, які так і не здійснились…

Вже не перший рік, як в церкві оо. Бернардинів відбувається обряд Хрещення. І йдуть на це вихованці свідомо, будучи дорослими людьми, чи, швидше, дорослими дітьми. І мимоволі задумуєшся, ну чому так? Хто винен, що він тут? Напевне, якби батьки любили цю дитину, якби прививали їй любов до Бога, то чогось могло б і не статись…Якби…Але і те, що відбувається тут, це теж подія. Та ще й яка!

І сьогодні, 13 листопада знову хрестини. Церква переповнена. Йде відправа, співає хор. А коли до дверей храму підводять двох хлопців, і вони самі, а не хресні батьки, промовляють слова за священиком, залишитись спокійним не вдається нікому. Атмосфера дуже урочиста, зворушлива і, водночас, спокійна. Дивишся і розумієш, що відбувається чудо – народження нової людини, життя якої починається з чистого листа. І вже не так важливо, що починається воно в ув`язненні. Важливою є надія, яку так ясно видно в очах двох юнаків  - Руслана та Володі, і їхня віра в те, що все ще може бути інакше. Як багато вони сьогодні отримали – нове ім`я, Ангела-Охоронця, хресних батьків, прилучення до церкви!!!

Їх крок був виваженим, обдуманим. Вони ретельно готувались до цієї події в своєму житті. Так хочеться вірити, що це для них стане новою відправною точкою. Що негативний досвід перебування у виправному закладі буде єдиним у житті, але одночасно приправлений приємними спогадами про стіни храму, в якому вони знайшли себе, знайшли Бога. Бо немає поганого, в якому не можна було б знайти чогось хорошого.

„Ти – мій син, моя дочка, тебе я собі вподобав!” (Мт. 3, 16-17).

О. Ковалик

 http://kapelanstvo.org.ua/article/57/